Голодомор 1933

Страшним наслідком колективізації став голодомор 1932-1933 рр., один із найжорстокіших злочинів сталінського режиму проти українського народу. Головною причиною голоду стало насильницьке вилучення хліба у селян.

У 1932 р. план хлібозаготівлі Україна виконати не змогла, оскільки він був нереальним. Щоб забезпечити виконання плану, почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих запасів – аж до сухарів, солінь і фруктової сушки; райони, де не виконувався план, переводилися на блокадне положення – підвезення будь-яких продуктів харчування до них заборонялося.

7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”: розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за “пом’якшуючих обставин” – позбавленням волі на строк не менше 10 років. До кінця 1932 р. (за 5 місяців) було засуджено 55 тис. осіб, у тому числі до розстрілу – 2,1 тис. осіб. Серед засуджених було багато жінок і дітей, які отримали покарання за жменю зібраних колосків.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 р., стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голодомору 1932-1933 рр. Прямі втрати від голоду становили 3,5-5 млн. осіб.

Скорботний список жертв голодомору Бориспільщини, спогади живих свідків, записані в селах Бориспільського району, публікації в пресі, свідчення істориків – все це зібрав Андрій Степанович Зіль в своїй книзі “Набат вічної скорботи. 1932-1933 роки на Бориспільщині”

Так у с. Старому від 11 січня по 28 грудня 1933р. померло 240 чоловік. В цей список не увійшли 56 записів, які відсутні в книзі реєстрації актів смерті. Алфавітний список тут.

Із книги А.С. Зіль  “Набат вічної скорботи. 1932-1933 роки на Бориспільщині”